Художник малює картину
Рожевими фарбами мрій,
Й велика прозора краплина
Блищить у гущавині вій.

Ось місячна дивна стежина
Веде до країни зірок,
Що кожна щаслива людина
Зробить туди прагнула крок.

В безодні холодній і чорній
Вбачаємо ми той вогонь,
Що ще Прометей благородний
Здобув, щоб все людство жило.

Митець надприродньо прекрасний!
Свідомість втрачає творець,
Ось пензлем наводить контрасти,
Чоло прикрашає вінець!

Музейний пил вкриє картину,
Судити про неї не смій!
Бо дивна блискуча стежина
Веде в край художника мрій…

Ось місяць всміхається сумно
Тому, хто вночі заблукав,
Чи радість в душі, чи то смуток
Митець у той час відчував?

І чим же живе той художник,
Цікаво було б усім знати,
І світ, що у серці у кожнім,
Він прагне усім показати.

Життя його – це ті картини,
Що пилом вкриває музей,
Та вірить він, що недаремно
Здобув той вогонь Прометей.