Я гину! Я гину! О, де моя смерть?
Це сила єдина тепер рятівна!
Заплутавшись в темряві, наче маля,
Упала в безсиллі на кригову твердь.
Все навкруги вкрите сріблом холодним,
Сльози зникають, пірнаючи в сніг…
Хто б мені, Господи, хто б допоміг
Тут віднайти до спасіння дорогу?
Як в цій пустелі шукати рятунку?
Снігом навіки заметений шлях,
У невідомих блукаю світах,
Муки пекельні терплю для гартунку.
Та неспроможна я жити на землях,
Де назавжди завітала зима,
Там, де й промінчика сонця нема…
Боляче, сумно… тож краще б я вмерла.
Що ж я шукаю на цім бездоріжжі,
Що ж тут шукати? Напевно що смерть…
Б’ю кулаками безсилими в твердь,
Сипляться з неба метелики сніжні.
Ти помилився, пробач мені, Господи,
Ти помилився, обравши мене…
Гаснуть зірки і життя це мине…
Так я й не стану ніколи дорослою...
листопад,1999
| 
Мария_Сулименко - Поэзия - это вечно... [Философская лирика]
