Ісусе! Чи мене почуєш?
Та й добре, що мій голос зник…
Ти над усім господарюєш,
До аскетизму мого звик.

Ні, відпускать гріхи не треба,
Карай, як вмієш, я стерплю,
Просити милості не смію,
Бо знову, Бог мій, нагрішу.

Бог Милосердний, Ти не винен,
Що не злюбила я буття,
На жаль, я завжди в небі синім
Шукала місце за життя.

І крок не впевнено за кроком
Ступаю я крізь морок днів,
І, може, справді, ненароком
Я завітаю…що тих слів?

Під тиском розпачу я гнуся,
І хто бажань моїх спита?
Ні, я назад не повернуся,
Мій шлях веде у забуття…